Якщо ви – український підліток, якому довелося опинитися в іншій країні через війну, ця стаття для вас. Також матеріал буде корисний батькам, які хочуть краще зрозуміти переживання тінейджера і полегшити його адаптацію за кордоном.
Що з моїми почуттями?
Пам’ятайте: кожна людина по-різному реагує на ненормальні події. Зараз багато кажуть: “Це нормальна реакція на ненормальні події”. Війна і вимушений переїзд – не ті обставини, у яких ви планували прожити щасливу юність. Гнівайтеся, плачте, смійтеся або взагалі ніяк не реагуйте – ви маєте на це право. Головне – відчувати, що ви справляєтеся: що після сліз наступає легкість, агресію замінює спокій. Такі емоційні “гойдалки” зазвичай свідчать про те, що ви проживаєте складні часи (а не про те, що з вами щось не так).
Не відчувати нічого – теж один зі способів триматися на плаву, тому не картайте себе за байдужість. Блокуючи емоції, психіка турбується про вас: вибудовує таку собі стіну, яка приглушує сприйняття дійсності та береже від сильних переживань.
Якщо з емоціями не вдається впоратися
Буває так, що занадто сильні почуття заважають жити: не дають спати, породжують нав’язливі думки. Знайте, що ви не одні.
З подібними переживаннями стикаються багато підлітків, які опинилися за кордоном через війну. Якщо відчуваєте, що негативні емоції повністю вас “накривають”, поділіться із близькими або попросіть про психологічну допомогу. Спеціалісти зараз багато працюють з українськими тінейджерами, тому ви можете розраховувати на професійну підтримку, де б ви не знаходилися.
Виринути з безодні важких переживань допомагають і спогади про дім. Щоб думки про колишнє життя зігрівали, а не завдавали болю, спробуйте сприймати їх як опору. Навіть якщо ваш дім зруйнували, ніхто не може відібрати у вас світлі спогади про нього. Це сильний фундамент, на якому можна збудувати нове життя.
Якщо є потреба, дозвольте собі ностальгувати, переглядайте старі фото та відео. Не намагайтеся поділити життя на “до” і “після” у спробах забути минуле. Краще збережіть його в серці як цінність, що допомагає рухатися далі.
Що робити з думками, які заважають?
“Моє життя мало б складатися інакше”, “Чому саме я?”, “За що це мені?”, – такі думки розхитують і заважають адаптуватися. Постарайтеся не думати про те, яким було б ваше життя, якби не війна. Прийміть реальність та замініть деструктивне “чому?” на “для чого?”. Так ви побачите, що обставини, у яких ви опинилися, – це джерело нового досвіду. Завдяки змінам ви стаєте сильнішими, знайомитеся зі світом, маєте можливість завести друзів за кордоном.
Сприймайте вимушений переїзд як унікальний досвід і пам’ятайте: все у ваших руках.
Переживши війну, ви ніколи не будете такими, як раніше. Прийміть цю трансформацію, адже вона робить вас кращими (це називається “посттравматичне зростання”). Діти війни часто яскравіше за інших відчувають щастя, із вдячністю проживають кожну мить та керуються істинними цінностями. Вірю, що зрештою ви адаптуєтеся до нових реалій та зможете жити яскравим, повноцінним і цікавим життям.
Як говорити з батьками?
У підлітковому віці батьківська турбота часто послаблюється. Ймовірно, до війни та переїзду ви були порівняно самостійними, намагалися дистанціюватися від батьків, а друзі займали у житті вагоме місце.
Утім, коли сталася війна, більшість тінейджерів відчули, що процес дорослішання ніби почав рухатися у зворотному напрямку – батьківська увага знову стала необхідною. Ваша потреба у турботі може проявлятися по-різному:
- страх спати наодинці;
- прагнення проводити з батьками більше часу: розмовляти, дивитися разом фільми тощо;
- бажання, щоб хтось із дорослих обійняв і приголубив.
Такі стани – закономірні й тимчасові, не варто їх соромитися. Кожен, хто переїжджає в іншу країну, потребує підтримки рідних. Дозвольте собі побути дитиною, це може дати вам сили, необхідні для адаптації.
Однак, бувають випадки, коли самі батьки не готові дарувати тепло, на яке розраховує дитина. Ба більше, дорослих може дратувати пригнічений емоційний стан підлітка.
Чому батьки вас не чують?
Вони можуть негативно сприймати ваші переживання, тому що відчувають відповідальність за ваш емоційний стан. Дорослі мріють, аби війна мала на вас мінімальний вплив, прагнуть забезпечити вам щасливу юність.Тому, коли батьки спостерігають ваші сльози чи невдоволення, вони бачать у них власну провину.
Щоб уникнути непорозумінь, пояснюйте свої емоції: “Я не маю до тебе претензій, мені просто треба поплакати”, “Я лише сумую за домом, ти ні в чому не винна/винний”. Підказуйте дорослим, як вони мають діяти, аби полегшити ваш стан: “Все добре, просто обійми мене”, “Давай разом подивимося старі фото”, “Поговорімо про майбутнє, воно мене тривожить”.
Сприймайте вимушений переїзд як унікальний досвід і пам’ятайте: все у ваших руках. Інколи, щоб подолати розгубленість і страх перед змінами, достатньо лише поглянути на ситуацію під іншим кутом. Більше про те, як навчатися, планувати майбутнє та заводити нові знайомства в іншій країні, – у наступній статті.
