Про мене - Марія Сичинська

МАРІЯ СИЧИНСЬКА

Практикуючий педагог-психолог, сімейний консультант і мама
Член Української асоціації екологічної психологічної допомоги
Сертифікована Оксфордом
Screen Shot 2020-10-24 at 20.53.46

Привіт! Мене звати Марія Сичинська, і я щодня працюю з батьками. До мене звертаються лише свідомі. Я щодня бачу їхні сповнені любов’ю очі і шалене бажання дати своїй дитині все найкраще. І смуток. Легкий (а іноді несамовитий) смуток за скоєні помилки.

Всі ми мріємо стати ідеальними батьками і б’ємо себе в груди, що не зробимо помилок, які зробили наші батьки. І у нас це часто виходить. Але ми робимо нові. Не менш болісні та прикрі. Не менш травматичні для наших дітей. І це закономірно, адже ніхто не знає, як правильно.

Кожен з нас – першопроходець. Кожен з нас дає життя і щосекунди цим життям ризикує. Кожен з нас експериментатор, адже батьківський досвід не передається з уст в уста: те, що працює з однією дитиною, абсолютно недієве з іншою. Більшість порад досвідчених батьків виявляються ведмежою послугою. І ми вимушені знову йти по цілині.

Ми йдемо, тримаючи на руках нове, беззахисне та голе життя. Життя, яке цілком залежить від нас. Його тіло замотане в одну пелюшку, та й та не гріє. Тепло цьому життю даємо лише ми. Тому навіть коли складно йти, головне – не відпускати обійми, бо змерзне.

Трохи тривожно, коли вперше стаєш на цілину: не знаєш, чого від неї очікувати. Але коли робиш перші кроки, стає спокійніше. Навіть якось до мурашок захопливо. Ти вже відчуваєш ситуацію і можеш підняти голову. Озирнутись навколо і помітити всю красу недоторканої природи. А головне – зараз видно кінцевий пункт. Видно теплу затишну хатинку, де в оточенні люблячих внуків пройде твоя щаслива старість. Зараз є сили зосередитись на тому житті, що несеш на руках: можна міцніше сповити, зігріти, нагодувати… Не все так страшно. Допоки не здійметься вітер.

Коли є труднощі з дорогою, складно турбуватися про нове життя. Адже головне – дійти. Головне – не впустити його. Вітер не нескінченний. Прийде час, і він стихне. Головне – пам’ятати це і хатинку.

Вітру нема. Попереду все та ж цілина. Жодних змін. Ще й туман. Йти стало важче: життя на руках підросло. Воно вже може вчепитися за нас, як мавпеня, щоб ми трохи відпочили. Але через холод це не вдається. Все заціпеніло. Руки слабкі, не тримають.

Незважаючи на втому, ми кидаємо всі сили, щоб повернути йому тепло. Відігріли. Тепер ми ще ближчі. Ми пережили це разом.

Шлях батьківства складний і тривалий. Але наповнений несамовитою любов’ю. І єдине, що може допомогти нам його пройти, – це те нове життя у наших руках. Ми залежні: ти грієш його, а воно – тебе. І тільки розуміння того, куди ми йдемо, дає сили йти уперед, хоча через туман не видно, на якому ми етапі.

І саме від нас залежить майбутнє наших дітей: чи створили ми умови для розкриття потенціалу особистості; чи дали віру в себе; чи навчили радіти життю та долати труднощі; чи не зламали сильний характер тощо. Наше виховання формує наших дітей, опосередковано чи побічно.

Я не зациклююсь на кризах, тому що точно знаю, як з ними працювати. Не ставлю діагнозів, тому що це не моя компетенція. Не виношу вироків, тому що можу допомогти. Я допомагаю батькам краще зрозуміти своїх дітей і переконана, що чужа людина, навіть якщо це найкращий психолог планети Земля, не може дати дитині більше, ніж її батьки. Саме тому я мрію, щоб кожен з батьків був трішки психологом.

Буду рада працювати з вами у моїх онлайн-курсах та на індивідуальних консультаціях.