Катання дитини по підлозі, голосний плач, крики, агресія до оточуючих – найбільш гострі прояви дитячої істерики. Причин для неї безліч, тому багатьом дорослим складно заспокоїти дитину в цей момент. Особливо, якщо істерику розпалюють осудливі погляди перехожих, наприклад, в торговому центрі або на дитячому майданчику. Хоча така поведінка є нормою для дітей дошкільного віку, все таки — викликає сором або роздратування у батьків. Про те, чому виникають істерики у дитини, а також як впоратися з собою, щоб допомогти малюкові, розберемося у цій статті.
Головне, що повинні запам’ятати батьки, – якщо у дитини істерика, то вона не маніпулює, а лише виражає внутрішні переживання. До шести-семи років мозок не здатний до маніпуляцій, ще не сформувалися настільки складні механізми. Маленькі діти імпульсивні за своєю природою, тому їм важко контролювати себе. Діти тільки вчаться контактувати зі світом, будь-яка дрібниця може викликати сльози і біль. Малюк не прагне зробити на зло або довести дорослих до нервового зриву, просто він вміє проживати негатив тільки так. Потрібно бути поруч, направляючи ці емоції в мирне русло. Прийняти переживання, навчити висловлювати їх без шкоди собі та оточуючим. Розуміючи цю особливість, ви будете спокійніше реагувати на дитячі істерики, а і зможете впоратися з ними.
Намагайтеся побачити не істерику, а то, що її спровокувало. Якщо зрозумієте мотивацію дитини, буде легше зберегти власний спокій. Не варто зопалу «виховувати» криком, особливо на очах у сторонніх людей. Важливо розставити пріоритети: психологічне здоров’я дитини важливіше думки оточуючих. Будьте з дитиною заодно. Засуджуючі репліки або погляди – це ознака емоційної незрілості дорослих або відсутності толерантності суспільства до дітей.
Як заспокоїти дитину: присядьте на її рівень, подивіться в очі. Поглядом, рухами, мімікою показуйте, що розумієте і приймаєте її сльози. Не питайте малюка про його почуття — в ранньому віці дитина не знає як називати свої емоції, зайві питання можуть тільки розпалити істерику. Озвучте самі: «ти зараз злий / тобі прикро / сердишся». Говоріть щиро, спокійним тоном, малюк відчує це.
Коли дитина подивиться в очі або почує вас, зафіксуйте контакт. Продовжуйте говорити, демонструйте прийняття: “Я розумію тебе, це так прикро!», Спробуйте обійняти дитину. Так ви дасте зрозуміти, що готові розділити горе разом з нею і вам можна довіряти.
Дайте можливість плакати і скаржитися стільки, скільки буде потрібно. При цьому підтримуйте словесно, обіймайте, проявляйте ніжність. Плануючи спільні прогулянки або поїздки, залишайте невеликий резерв часу для такого випадку. Продумайте запасний варіант дня, щоб не панікувати у критичній ситуації. Якщо у дитини істерика, обов’язково приділіть цьому увагу.
Під час ваших обіймів і співчуття, дитина може вимагати заборонене. Спокійно повторіть правило, а далі продовжуйте співпереживати. Щоб у майбутньому істерики виникали рідше, будьте послідовні у своїх рішеннях. Не встановлюйте правила, які не зможете реалізувати. Намагайтеся дотримуватися обіцянок.
Цілуйте, обіймайте, всіма можливими способами тіште, проявляйте любов і підтримку (тільки якщо дитина не відштовхує). Згодом ви відчуєте, що діє найкраще. Якщо малюк цурається контакту, значить у дитини порушено довіру до вас. Прислухайтеся до дитини, контактуйте на комфортному для неї рівні.
Якщо дасте малюкові достатньо часу прийняти те, що його засмутило, підтримаєте в цей момент, він заспокоїться. Після емоційного сплеску стане урівноваженим, відчує енергію і бажання щось робити. Негативні емоції будуть прожиті разом, дитина відчує себе у безпеці поряд із вами.
Дотримуючись цих правил, ви можете навчити дитину екологічно виражати емоції, зміцнивши довіру між вами. Крім розуміння того, що робити, якщо у дитини істерика, потрібно мати на це внутрішні ресурси. Якщо впоратися зі злістю важко, ви відчуваєте моральне виснаження або роздратування, курс про дитячі істерики і батьківську агресію допоможе відновити сили, щоб налагодити здоровий контакт з дитиною. Адже ефективність рекомендацій залежить від того, наскільки міцні між вами відносини.
Чим міцніша довіра дитини до вас, тим простіше буде спілкуватися з нею у старшому віці. Дитячі істерики після 7 років – це сигнал до того, щоб переглянути стиль виховання, знайти причини всередині сім’ї. У цьому вам може допомогти психолог дитячо-батьківських відносин. Щоб не підривати батьківський авторитет і переконатися у компетентності психолога, краще особисто попрацюйте з ним. Діти шукають проблему в собі, тому несподіваний візит до фахівця може травмувати. Більшість труднощів вирішуються на рівні дорослих, головне – щиро любити і вірити в своїх дітей.