Виховуєте дитину грамотно і гуманно, а вона все одно вередує і проявляє характер? У цій статті ви дізнаєтеся, чому неслухняність – це насправді позитивне явище, і як дорослі мають реагувати на непослух дітей.
Раніше діти були слухнянішими?
Старші покоління схильні дорікати сучасним методам виховання: мовляв, раніше діти були слухняними, а діалог з ними – простішим. Втім, якщо глибше вивчити застарілі підходи, в них знайдеться безліч недоліків.
У минулому виховання здебільшого базувалося на фізичному покаранні. У багатьох сім’ях метод “батога без пряника” був головним інструментом батьківського впливу. Тому не дивно, що діти були більш слухняними – їх мотивувало побоювання суворих наслідків.
На жаль, з таких “правильних” дітей нерідко виростають нещасливі дорослі. Страх фізичного покарання у дитинстві блокує прояви індивідуальності та розкриття потенціалу. В результаті дитина розвивається не у здорову особистість, а у взірцевий “ерзац”, який хочуть бачити батьки.
Усі народжуються хорошими людьми. Поганими їх може зробити виховання.
Від розпачу до прийняття: як батькам реагувати на дитячу неслухняність
Сучасні діти зростають без фізичних покарань і морального пресингу, тому сміливіше проявляють себе. Цілком природно, що їхні бажання та емоції часом втілюються у непокірності. Щоб батькам було легше прийняти таку поведінку, їм варто докорінного переосмислити суть виховання.
Попри гуманність дорослі все одно намагаються зробити дітей “зручними” для власного комфорту. Тож замість того, щоб розкривати свій істинний потенціал, дитина намагається виправдати очікування батьків. Результати такого виховання невтішні: людині не вдається реалізувати своє покликання, бо вона з дитинства не знає, чого хоче насправді.
Аби виховати повноцінну особистість, батькам варто пам’ятати про такі принципи:
- Забудьте про покарання
Сьогодні більшість батьків відмовляються від фізичного покарання. Його замінюють тайм-аутами, позбавленням мультиків, телефону, солодощів, іграшок і навіть любові. За хорошу поведінку дитина отримує винагороду.
Відсутність рукоприкладства – це безперечний плюс. Але практикуючи інші покарання, тактика залишається тією самою. Якщо постійно використовувати заохочення і покарання, у дитини завжди виникатиме питання: що я отримаю натомість? Це тримає дитину у постійній напрузі й до того ж відбиває природне бажання одягатися, їсти, навчатися – робити звичайні справи, необхідні для життя.
Завдання батьків – не заохочувати й карати дитину, а створювати умови для розкриття її потенціалу, закладеного природою. Для цього потрібні безумовна батьківська любов, надійність і виховання власним прикладом. Звісно, іноді в дорослих не вистачає сил на зміни. Відновити ресурсність та оволодіти практичними навичками грамотного виховання допоможе тренінг “Як виховати щасливу та реалізовану особистість і не з’їхати з глузду”.
2. Не боріться за владу
Не варто доводити авторитетність, щоб підкорити собі дитину. Влада і так ваша – вона дана вам природою. Треба лише використовувати її за призначенням:
- поважати дитину;
- вважати її повноцінною людиною;
- підтримувати здорову ієрархію;
- встановлювати адекватні рамки та гуманними способами контролювати їх дотримання дитиною.
У гармонійних сімейних стосунках батьки мають проявляти турботу, а дитина – настільки довіряти дорослим, щоб безумовно приймати їхнє піклування.
Пам’ятайте: усі народжуються хорошими людьми. Поганими їх може зробити виховання. Неслухняність – це не проблема, з якою треба боротися. У такий спосіб дитина навчається захищати власні кордони та відстоювати природне право бути собою. Батькам треба лише відмовитися від авторитарності й критики на користь любові та віри у свою дитину.
