Дитяча агресія – розповсюджене явище, яке турбує багатьох батьків. Дитина здатна вдарити, вщипнути чи вкусити дорослого навіть в однорічному віці. Коли ж малеча дорослішає, агресивна поведінка може перетворитися на сталу звичку.
У цій статті батьки дізнаються, чи є фізична агресія приводом для хвилювання та як (не)варто реагувати на таку поведінку дитини.
Причини фізичної агресії
Якщо ви помітили в дитини агресивну поведінку, не варто засмучуватися та робити передчасні висновки. Причиною грубості може бути специфіка віку: періодичні спроби вдарити дорослого у віці до 5-6 років вважаються абсолютно нормальним явищем і пояснюються незрілістю мозку. До того ж яскравий прояв емоцій – важливий аспект розвитку особистості: він допомагає відстоювати себе та власні кордони.
Малеча схильна до імпульсивності тому, що ще недостатньо добре володіє навичками самоконтролю. Немовля кусає маму, коли в нього ріжуться зуби. Малюк може битися через надлишок енергії, порушення режиму сну або звичайну цікавість. Дошкільник сприймає бійку як елемент гри чи спосіб привернення уваги.
Помилки батьків
Намагаючись відучити дитину від бійок, батьки часто вдаються до помилкових підходів, які або не приносять результату, або ускладнюють ситуацію.
Якщо малеча б’ється, кусається чи щипається, дорослим НЕ ВАРТО:
- Ігнорувати. Дорослі часто слідують логіці: якщо дитина побачить, що всім байдуже, то втратить інтерес. Насправді ж відсутність реакції підказує малечі, що її поведінка є прийнятною і так можна.
- Переводити у жарт. Інколи сміх у відповідь на фізичну агресію може спрацювати на користь батькам. Але здебільшого така реакція лише переконує дитину у тому, що битися – весело. Тому вона продовжує вдаватися до грубості.
- Драматизувати. Не варто вдавати, що вам дуже боляче, якщо це не так, – діти добре розпізнають фальш. Також не слід примножувати свою образу, демонстративно виходити з кімнати, показувати, що ви більше не дружите з дитиною. Такі дії лише травмують малечу.
- Допускати повторення. Іноді батькам здається, що слів “не можна” достатньо, аби дитина перестала атакувати. Насправді ж після заборони малеча обов’язково спробує повторити дію – це в її природі. Якщо дорослий при цьому допускає повторення грубості, дитина вважає, що його заборона не має ваги і її можна порушувати.
- Проявляти агресію у відповідь. Часом батькам настільки складно впоратися з агресією дитини, що вони й самі втрачають контроль. Корити себе за це не варто, адже потреба захищатися, коли нападають, – це природний інстинкт. Утім, таких зривів треба уникати, адже вони провокують нові сплески гніву. Крики чи покарання викликають у дитини стрес, образу, страх. Тобто агресія породжує агресію. У результаті вона
боятиметься бути грубою з батьками та переключиться на тих, хто слабше за неї – молодших дітей, тварин тощо.
Дорослим, які перебувають на межі зриву, допоможе онлайн-курс про дитячі істерики та батьківську агресію. У курсі ви отримаєте дієві та практичні рекомендації щодо самоконтролю та управління власною поведінкою, а також навчитеся екологічно супроводжувати емоції дитини.
Пам’ятайте: агресія породжує лише агресію. Дорослим треба проявляти максимум послідовності та доброти, навчаючи дітей керувати власними емоціями. Тільки емпатією, м’якою наполегливістю і щирою турботою можна заспокоїти спалахи гніву та змінити поведінку дитини.
Більше інформації про те, як екологічно реагувати на фізичну агресію дітей, – у наступній статті.
