Вимушений переїзд за кордон – нелегкий крок, який здійснюють чимало українських сімей під час війни. Нерідко люди приймають рішення про переїзд, аби захистити своїх дітей. Утім, прибувши в іншу країну, більшість дорослих стикаються із труднощами адаптації дитини.
Як в умовах переїзду піклуватися про немовлят, допомогти малечі звикнути до садочку чи школи, знайти спільну мову з підлітком? Відповіді на ці та інші питання – далі у статті.
ЛАЙФХАКИ ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ БУДЬ-ЯКОГО ВІКУ
- Ритмічність
Регулярне повторювання буденних ритуалів сприяє заспокоєнню. Нехай кожен ранок нагадує “День бабака”. Наприклад: ви будите дитину однією і тією ж фразою, завжди чистите зуби полуничною пастою, потім за сніданком щодня запитуєте, який у неї сьогодні настрій, потім дивитесь прогноз погоди тощо. Важливо, щоб кожен день був максимально схожий на попередній, адже саме це розслабляє та полегшує процес адаптації.
Для маленьких дітей, у яких добре розвинена просторова пам’ять, важливо обрати постійні місця, де відбувається та чи інша дія. Наприклад, кожного ранку ви одягаєте малечу на одному і тому ж стільці, снідаєте – за кухонним столом, а коли взуваєтесь, то розповідаєте віршик про чобітки.
2. Символічні предмети
Якщо дитина нервується перед походом у нову школу чи садочок, дайте їй одну зі своїх речей. Це може бути будь-яка дрібничка: прикраса, улюблена ручка, брелок тощо. Ця річ допоможе підтримувати зв’язок між вами: вона нагадуватиме дитині про дім і зігріватиме серце, поки вас немає поряд.
3. Мовне середовище
Під час адаптації діти часто відмовляються вчити мову разом із рідними. Маленькій дитині нові обставини можуть здаватися чужими та ворожими, тому вона не готова чути, як близька людина говорить “по-іншому”. Підліток, який болісно переживає зміни,
відмовляється приймати реальність і не може зосередитися на навчанні. Якщо дитина протестує, не треба наполягати.
М’який і цікавий спосіб подружитися з іншомовним середовищем – мовні клуби для іноземців. Там можна зустріти однолітків, або навіть співвітчизників, що опинилися у схожих обставинах. Добре, якщо ви зможете бути поряд під час занять, – тоді дитина повністю розслабиться й ефективніше сприйматиме інформацію.
Як піклуватися про дитину до трьох років?
Діти цієї вікової категорії найлегше переживають переїзд, адже все, що їм потрібно для нормального самопочуття, – бодай один стабільний дорослий. До трьох років дитину значно менше цікавить, де вона перебуває і що відбувається навколо. Дорослий, який піклується про малечу, стає для неї цілим всесвітом, тому головне – щоб ви були поряд.
Регулярне повторювання буденних ритуалів сприяє заспокоєнню.
Аби дитині було максимально комфортно на новому місці, створюйте більше тактильної взаємодії: обіймайте, цілуйте, гладьте, робіть масажі, беріть спати до свого ліжка. Так малеча відчуватиме, що вона у повній безпеці.
Пам’ятайте: насамперед ви маєте дбати про власний психічний і фізичний стани. Адже турбота про малюка в умовах вимушеного переїзду потребує вдвічі більше сил. Тому не забувайте добре спати, споживати якісну їжу, дихати свіжим повітрям. Також не тримайте в собі душевний біль: повноцінно проживайте та відпускайте емоції.
Як бути з дошкільнятами та молодшими школярами?
У такому віці адаптація може бути складнішою. Дитина, яка до війни ходила до садочку чи школи, встигла звикнути до педагогів, групи однолітків, друзів. Повна зміна середовища й відсутність знайомих облич бентежить і лякає.
Перше, що потрібно зробити, аби розслабити дитину, – проявити до неї максимум уваги й тепла. Тут діють ті ж методи, що і з малюками: обійми, погладжування, пестливі слова. Втім, не очікуйте швидкого результату – процес адаптації може бути довгим.На фоні переїзду в дитини може з’явитися тривожність. Її поширені ознаки:
- гризіння нігтів;
- нетримання сечі;
- проблеми зі сном;
- страхи.
Загалом, такі прояви можуть бути варіантом норми й швидко проходити. Але, якщо тривожність триває надто довго, і навіть батьківська турбота не допомагає з нею впоратися, дорослому варто порадитися із психологом. Також при гострих ознаках дитячої тривожності не слід поспішати із садочком чи школою. Якщо маєте можливість, зробіть паузу і дайте малечі спокійно адаптуватися до незнайомого середовища.
Як полегшити адаптацію до садочка чи школи за кордоном?
Головне, що потрібно дошкільнику та молодшому школяру для хорошої адаптації в новому освітньому закладі, – довіра до педагога.
Щоб дитина менше нервувала перед початком занять, варто заздалегідь познайомитися з вихователем/вчителем. Спостерігаючи, як ви тиснете педагогу руку та посміхаєтеся, малеча зрозуміє, що її передають у надійні руки.
Якщо влаштувати очне знайомство не вдалося, покажіть дитині фото педагога, розкажіть про нього щось позитивне, наприклад: “Це твоя нова вихователька, вона дуже любить дітей і буде про тебе піклуватися”. Постійно говоріть про вчителя, щоб дитина мала гарне уявлення про нього.
Також буде добре, якщо дитина попередньо познайомиться з новим простором. Приведіть її до закладу перед початком занять, аби вона оглянула шкільний клас або, у випадку із садочком, ігрову кімнату, спальню, майданчик. У крайньому разі, попросіть вихователів/учителів надіслати вам фото чи відео приміщень та покажіть дитині.
Як підтримати підлітка?
Підліткам адаптуватися за кордоном найскладніше, адже в Україні вони жили порівняно самостійним життям, мали постійне оточення, близьких друзів, улюблених викладачів. До того ж тінейджерам, як і дорослим, складно толерувати невизначеність, адже вони активно планують своє майбутнє.
Головне у взаємодії з підлітками – вміти їх слухати, навіть якщо вони безупинно скаржаться на життя, плачуть, повторюють одне й те саме. Не сприймайте ці нарікання як претензію до вас. Тінейджер лише озвучує свої переживання, і якщо ви слухаєте та співчуваєте, – ви допомагаєте йому пережити та відпустити внутрішній біль. Краще зрозуміти емоції дитини пубертатного віку та навчитися бути для тінейджера підтримкою та опорою можна завдяки онлайн-курсу “Підліток у сім’ї. Як жити щасливо, а не виживати”.
Якщо підліток у спілкуванні з вами проявляє багато агресії, це зазвичай означає, що він не може озвучити вам свої переживання. У такому разі вмовляти чи змушувати його бути відвертим немає сенсу. Постарайтеся створити атмосферу, у якій можна відкритися. Почніть із власних переживань, поділіться своїми емоціями та спогадами. Але не плутайте підлітка із психологом – не навантажуйте його своїми проблемами та не чекайте підтримки.
Навіть якщо адаптація триває довго і важко, будьте впевнені, що з вашою підтримкою та з часом усе буде добре. Зміни сприяють формуванню життєстійкості: діти, які пережили подібні труднощі, зазвичай яскравіше відчувають щастя та вміють по-справжньому цінувати життя.
